Сніг у Флоренції - Костенко Ліна - Страница 11

Тут, може, ті луарські чарівниці

вночі кисіль варили з бузини.

Другий монах

А де старий? Бувало, сторожує.

Було б не зайво завести і пса.

Наш монастир із кручею межує,

тут можуть бути різні чудеса.

Хтось уночі малину поколошкав.

На риштуваннях сходи поваляв.

Ти бачиш — повиламувані дошки,

хтось уночі тут дошками шпурляв!

Що тут було? Які нічні події?

Чи сили зла вчинили цей погром?

Чи привиди блукали? Чи злодії

проникли в сад ділитися добром?

Перший монах

Та це нічні пригоди Домініка,

робив з чортами місячний пікнік.

Ну, так і є. Диви, шматок туніки!

(Сміється)

Невже котрусь ловив? Ну, брат, ну, Домінік!

Другий монах

Давай заляжем біля того лазу,

підстережем та й схопим за рукав:

ага, попався! Присмиріє зразу.

Щоб нам за шахи більш не дорікав.

Перший монах

А далі що? Покличемо абата?

Другий монах

Ні, лиш злякаєм. Щоки як надму!

Перший монах

Коли ти так заліг підстерегти собрата —

то чи, бува, не заздриш ти йому?

Другий монах

Ну, бог із ним. Хай жде на божу кару.

А ми ще зробим декілька ходів.

Ще поки він перепливе Луару!

То де ж старий, що завжди тут сидів?

Перший монах

В коморці теж, я йшов, його немає.

Розтанув, щез, так наче й не було.

Такий був добрий дід, сидить собі, дрімає.

Нещасний чоловік, самотній був зело.

Другий монах

А ти, а я… Чи він такий тут перший?

Ми всі прийшли, щоб тихо проминуть.

Перший монах

Не дай господь, ні живши так, ні вмерши,

нема кому старого й спом’януть.

Другий монах

А може, він і сам у цьому винний?

У чомусь винні завжди ми самі.

Що є життя? Це — проминання тіней.

Так у святому сказано письмі.

Перший монах

А хтось казав, що бачив його в славі.

Ще говорив там про якісь сади.

Другий монах

То, може, шахи розкладем на лаві,

якщо старий тут більше не сидить?

(І раптом перелякано спинився — за клаптями летючого туману

помітив мармурову Маріеллу, що мов надгробний пам’ятник стоїть)

А це ще що?! Мир-мур-мар-мрова…

Мана… мене… о господи!.. спокут…

Іди сюди, тут жінка мармурова!

Ой, гріх який, і звідки вона тут?!

Перший монах

Ну, я тобі скажу, ти не монах, ти містик.

То жінка, то чорти, то в кропиві те скло.

Другий монах

Ми ж грали в шахи ось на цьому місці.

Але її тут вчора не було!

Перший монах

А й справді, гм, із нами хресна сила.

І наче ж не пили, а стільки страховіть.

Другий монах

Ти ж подивися, тут нема могили.

Чому ж вона навколішках стоїть?

Перший монах

А уяви, яка ж була натура!

Другий монах

Але ж, даруй, ми люди не старі.

Хіба можливо, щоб така скульптура

стояла тут у нас в монастирі?

Перший монах

Вона скорбить. Вона така побожна!

Вона цнотлива з голови до ніг.

Другий монах

Вона прекрасна, і тому не можна.

Франціск Ассізький безвісти б забіг!

Перший монах

Дай надивитись. Припини дебати.

її не можна бачити без сліз.

Другий монах

Ти б не хотів, щоб хто-небудь абату,

що ми її тут бачили, доніс?

(Монахи, ошелешені, виходять)

Пливе туман. З-за старовинних мурів ледь прозирає золотаве сонце.

І з легкістю ковзнувши, наче змій, із бузини виходить безшелесно брат Домінік.

Скрадаючись, проходить мимо статуй,— вони від нього скрушно відвернулись.

Брат Домінік

(склав руки шанобливо)

А головне, що встиг я на молебень.

Лиш другі півні піють з-за ріки.

Такий туман, вже ходиш як у небі.

І яблука знімаєш, як зірки.

Хвалити бога, на душі не хмарно.

Прекрасен світ крізь дірку в бузині.

(Помітив мармурову Маріеллу)

Та що я бачу? Фьєзоланський мармур!

Яка краса відкрилася мені!

(Підходить ближче, вражений, спинився)

О женщино! Мовчу в зачаруванні.

І як же ти змогла сюди пройти?

Далекий голос

(як антична флейта, загубленим у просторі відлунням)

Де ти подівся, Рустичі, Джованні?

Джованфранческо Рустичі, де ти?!.

1983-1985