Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Кожелянко Василь - Конотоп Конотоп

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Конотоп - Кожелянко Василь - Страница 2


2
Изменить размер шрифта:

Георгій Кониський (або Григорій Полетика, а може, й Олександр Безбородько, чи ще якийсь український князь) пише:

Князь Трубецкой, проходя отъ города Путивля къ городу Конотопу, встрченъ былъ отъ жителей Конотопских и увдомленъ, что къ нимъ наведены Виговскимъ Польскія войска, не извстно съ какимъ умыслом. Князь, вздумав мимоходомъ забрать Поляковъ въ плнъ, причитая то къ своей коммисіи, осадил Конотопъ. Но генералъгетманъ Виговский, согласясь давно съ полковнікомъ Гуляніцкимъ, напали на него съ своими войсками съ двухъ сторонъ и армію его разбили на голову, а обозы, со всми запасами забрали в свою добычу. Князь же інтервентъ Трубецкой съ немногими, розсянними остатками своихъ окупационнихъ войскъ, пробрался лсами вгору рки Сейма и скрылся въ Путивл. И отъ сего побдоноснаго побоища вышла в Украино-Русы на патріотовъ извстная пословица народная, что «такой-то мудрецъ провелъ такъ, какъ Виговскій Москву». (Цитата, звичайно, неточна. - В.К.). У перекладі на літературну українську мову, що його здійснив відомий у 60-х роках XX ст. український поет Іван Драч, ця цитата звучить ще більш патріотично.

Але хто не знає, що історію краще писати з відстані, найкраще - у кілька століть, коли вже помер останній з невтомних правдолюбців, який міг би заперечити історикові, мовляв, не елліни розбили персів під Термопілами, а перси натовкли впертих греків, бо він сам усе бачив, коли був фельдфебелем роти шахського спецназу, що їх чомусь називали «безсмертними». Ну, як ти, вчений історику, заперечиш такому безсмертному самовидцеви? Він, бачите, сам бачив. А те, що нам треба зі справедливим гнівом історика-патріота, з почуттями і деталями описати, як триста юних патріотів полягли в нерівному бою з ордою п’яних окупантів, його, гада правдолюбного, не обходить. Він сам, понімаєш, видів! А ось це ти видів?

Але є такі, що справді все бачили своїми очима. Хоча б літописець Самовидець. Ось що він спостерігав на території суверенної, але ще не собороної і вже не самостійної Української Держави року Божого 1659-го місяця червня, іншою мовою ійуня. Він своїм гусячим пером пише:

«На другий день зась юня 28 дня, в середу рано, гетман Виговській войско вшиковавши козацкоє і полскіє корогви, просто на Сосновку рушил, а хан з ордами на Пустую Торговицу рушил з ескадронами одборними до бою; і там пришовши гетман Виговскій до Сосновки ку переправі, застал великії войска его царского величества, с которими бил околничій князь Григорій Ромодановскій і князь Пожарскій і иних много начальних людей конних і піших, і на кілька годин у той переправи великій бой бил. Але хан з ордами з тилу от Конотопу ударивши, оних зламал, где за один час болей ніж на двадцять тисячей албо на тридцять люду его царского величества полягло. А князь Ромодановскій з того бою здорово увойшол, а князя Пожарского живого поймано, которого хан отримав того ж часу, скоро приведено, для того, же хану домовлял. Юня 29 комендант гарнізону полковник Гуляницький з войском в Конотопі зостал волним от облеження, которих тилко било зостало полтері тисячі. Князь Трубецкій, видячи, же на войско трудно от орди, табор справивши і войско ушиковавши, третего дня рушил зпод Конотопу і так оборонною рукою аж до Путивля пришол юже без шкоди». (Цитати з деякими уточненнями. - В.К.).

Без сумніву, для допитливої людини, яка б хотіла конкретно знати, що все-таки відбулось під Конотопом року Божого 1659-го місяця ійуня, наведених відомостей буде замало. Допитлива людина хоче знати більше. А більше дізнатись вона зможе не з пергаментів, списаних гусячим пером якогось самовидця-літописця, а з цілком модерних газет, зверстаних комп’ютерами і віддрукованих офсетним друком на потужних машинах.

Справа в тому, що 1999-го року в Україні широко відзначалось 340-річчя битви під Конотопом. Різні газети, звичайно, в силу своєї політико-лінґвістичної орієнтації, кожна по-своєму трактувала цю історичну подію. Але правду написати міг би лише один писака. Той, хто бачив цю битву на власні очі. Звичайно, це - неможливо. Вірніше, майже неможливо, бо знайшовся такий писака, який перенісся з кінця 2-го тисячоліття в 1659-й рік і написав серію репортажів з місця тієї кривавої і величної битви. Фантастика? Фантастикою це було б, якби згаданий журналіст перенісся в минуле за допомогою якоїсь банальної машини часу. Але він пішов іншим шляхом.

…Вранці 2 травня 1999 року вільний журналіст Автовізій Самійленко не прокинувся, як завше, о сьомій годині, а спав далі. Спав у своєму холостяцькому помешканні він чомусь не на ліжку, а на підлозі і у досить незвичній, як для людини з вищою освітою, позі: одна рука була заломлена за спину так, якби його скручував невправний поліцай і недокрутив, другою рукою він міцно тримався за своє таки власне волосся, спав він долілиць і ноги його нагадували рунічний символ німецьких частин SS часів Другої світової війни. Поряд на підлозі лежала його шкіряна куртка, з кишень якої повипадали знаряддя тяжкої журналістської праці: диктофон «Sony», фотоапарат «Mіnolta», вітчизняний блокнот за одну гривню та дорога авторучка «Senator» із золотим обідком - презент з останньої фуршетної прес-конференції. Джинси пана журналіста були забризкані бридким грецьким коньяком і добрим оболонським пивом. Може, тому й він лежав… Минала дев’ята година, і Автовізієві вже треба було бігати по редакціях з кількома варіантами репортажів про вчорашню прес-конференцію, яку давали керівники щойно створеного банку «Брат-Ва». Але він спав так, якби був не самотнім вовком на вільних хлібах, а редактором якоїсь бюджетної газети…

Ні, панове, Автовізієві не снилась Конотопська битва 1659-го року, що могло би виправдати подальший історичний антураж цієї правдивої розповіді, на жаль, Автовізій Самійленко снив холодне пиво. Багато пляшок та баночок з імпортним і нашим пивом у маґазинних холодильниках з прозорими дверима, ось він відчиняє двері, бере холодну запітнілу пляшку Гайнекена, зубами зриває металеву закупорку, п’є… але в роті все одно сухо і не минає огидний смак металу… ох, не треба було зубами відкривати пляшки…

Разів вже зо п’ять сердито теленькав телефон, але Автовізій спав… Десь коло десятої години ввійшов Воланд. Він був одягнутий так, як це описав один київський фіксатор: у сірому іноземному костюмі і сірому же, хвацько заломленому, береті, одне око було чорним, а інше - зеленим і т.д. З ним був кіт Бегемот, що ніс тацю з білим хлібом, чорною ікрою у вазочці, білими маринованими грибами на тарілочці, щось в кастрюлі і нарешті - горілку в круглястому ювелірчиному графині, і що характерно, спітнілому від холоду…

Автовізій з титанічними зусиллями підняв титанові повіки, і замість кота Бегемота з грибами і горілкою побачив свого колеґу - головного редактора газети «Ніч» Семена Черевичника, він тримав у руках тацю, на ній були якісь гриби, але горілки не було. Автовізій перевів погляд на Воланда і спитав, із зусиллями ворушачи розпухлим язиком:

- А де кіт Бегемот з ювелірчиним графином?

- Старий, - заторохтів Семен, - я розумію, що ти не похмелявся, але тут є цікава справа. - Він поклав тацю з грибами на столик і вийняв із поліетиленового пакета кілька пляшок мінеральної води, одну відкупорив, простягнув Автовізієви. - На, пий воду, пива не буде, бо є серйозна розмова.

Воланд розкинувся у кріслі і, замість ціпка з набалдашником у формі голови чорного пуделя, елеґантно помахував мобільним телефоном.

- Я без пива не можу розмовляти, - героїчно вимовив Автовізій.

- Старий, - наливав йому склянку мінералки Семен, - ти спочатку послухай, у чому справа, і не вимахуйся, пан Чортенко, - він кивнув на Воланда, - людина ділова, зайнята. - Під час цих слів Воланд криво, як йому й належить, посміхнувся. - Він не має часу чекати, поки ти знову нап’єшся, - молов далі Черевичник, - він має до тебе пропозицію цілком пристойну…

- В сенсі капусти? - несподівано спитав Автовізій.

- Капусти, капусти, в долярах, - ще більш криво посміхнувся Воланд.