Московство - Штепа Павло - Страница 60

За дозвіл виробляти з власних буряків у цукроварнях цукор Україна платила Московщині щороку 40 млн. руб. (т. зв. «акциз»); за дозвіл гнати свою горілку платила щороку 280 млн. рублів; за дозвіл продавати власний тютюн платила щороку 34 млн. руб.; свої ткацькі вироби Московщина продавала в Україні на 35% дорожче за європейські ціни. Україна ПЕРЕплачувала 91 млн. рублів; зроблені в Україні з українського заліза металовироби московські монопольні трести продавали в Україні на 45% дорожче за європейські ціни. Загалом щороку на 120 млн. руб., отже, Україна ПЕРЕплачувала 54 млн. рублів. Залізниці в Україні (вони були московські) брали за перевезення вантажу в Україні на 30% більше за європейські (в Московщині — на 25% дешевше, ніж в Україні) і заробляли на одному кілометрі 16400 руб., що становило, наприклад, 1912 року 318 млн. руб.[348].

Найкращим показником збагачення країни є її торговельний баланс. Коли країна більше вивозить, ніж завозить (має активний баланс) — вона багатіє. А бідніє, коли більше завозить, ніж вивозить (має пасивний баланс). Московщина завжди мала пасивний, Україна — активний, навіть коли її грабувала Московщина, наприклад, 1912 р. 528 млн. руб. надлишку, а Московщина — 100 млн. недобору. А вся імперія мала 435 млн. надвишку у своєму торговельному балансі, отже, 435 млн. руб. дала Україна, ще й заплатила 100 млн. руб. недобору Московщини. Загалом шляхом усіляких здирств Україна платила Московщині щороку 1200 мільйонів золотих рублів, це крім «подушного податку». В Україні платили 2 руб. подушного, а в Московщині — 25 коп., 30 мільйонів українців давали ще 60 млн. рублів. Земельного податку українські селяни сплачували 2,06 руб. з гектара, а фактично вдвоє і втроє більше[349], отже, з 22 млн. га платили 120 млн. руб. різних земельних податків. До цього слід додати цілу купу інших податків разом з безоплатною працею селян на будівництві доріг, мостів, усілякі перевезення своїми кіньми і т. п. — разом ще близько 420 млн. руб., отже, Московщина стягувала з України вже 1800 млн. руб. щороку. До них треба додати ще близько 200 млн. руб., що їх вивозили з України французи, бельгійці, англійці — астрономічні суми йшли за межі України на розбудову і збагачування чужих країн і народів. Якби не це постійне знекровлення господарства, не був би тепер наш народ 40-мільйонним (незмінне число!), а чи й не 100-мільйонним, найзаможнішим, найщасливішим у світі. Був би, якби… якби замість «брататися», ставилися українці до московського НАРОДУ так САМО, як ВІН ДО УКРАЇНСЬКОГО. Нічого більше. І того б вистачило. «…Якби не похилилися раби…» (Т. Шевченко).

Професор (1902 р.) С. Вітте обґрунтував ще 1912 р. теперішню московську господарську політику у своїй праці[350], а ставши міністром, ту політику провадив. Цю працю вивчають в університетах СРСР. Другим ідеологом колоніальної політики СРСР був співробітник С. Вітте — московський монархіст і шовініст проф. Д. Мендєлєєв, книги якого також перевидано в СРСР. Він перший науково обґрунтував необхідність перенести московську промисловість до Сибіру і заселити Сибір[351]. Третім «плановиком» московської соціалістично-колоніальної політики був також монархіст та україножер проф. Н. Гріневецький, який доводив небезпеку Московщині від господарської незалежності України, вимагав якомога зменшити вагу української промисловості, а що для розбудови Сибіру бракувало фахівців, то радив забирати їх з України[352]. Працю Н. Гріневецького доповнив М. Вольф[353].

Московщина знає, що раніше чи пізніше її найбагатша колонія — Україна таки вийде з імперії. Отже, треба її усіляко послаблювати, швидше вичерпати її природні багатства, таким чином, ослаблена Україна змушена буде знову приєднатися до Московщини. І тому щороку збільшується вивіз української сировини, надто хапливо викачується природний газ. Головні газопроводи прямують з України до Московщини, майже не розгалужуючись в Україні. Увесь газ з Полтавщини пливе до Калузької та Рязанської областей, а в Полтавщині не використовується. Природний газ видобувають також у Дашаві (біля Дрогобича), в Шебелинці (біля Харкова), в Канівській (на Кубанщині) та у Ставропільщині. Московщина побудувала газопровід від Дашави до Москви. Разом поперечники всіх газопроводів з України до Московщини становлять — 407 см, тобто 92% всіх газопроводів самої Московщини[354].

Всю нафту, що її має СРСР, постачають колонії: Україна, Кавказ, Сибір. Вони дали 1945 р. — 19,4 млн. тонн, 1960 р. — 148 млн. тонн, 1961 р. — 166 млн. тонн, 1963 р. — 200 млн. тонн. Московщина продала нафти в Європі: 1957 р. — 13,7 млн. тонн, 1961 р. — 41,3 млн. тонн, 1963 р. — 72 млн. тонн.

Чи не найнаочніше виявляється московський колоніалізм у лісовому господарстві України. Імперія має в Сибіру достатньо лісу, але після 1917 року вирубала в Україні стільки його, що славні на всю Європу лісами Карпати стоять голі. У порівняно багатій (колись) на ліс Житомирщині лишилося лише 3% достиглого лісу. Московщина вирубує в Україні навіть ліс, насаджений задля охорони від розмиву ґрунту: у 1963 р. 500 тисяч кубометрів, у 1964 р. — 750 тисяч[355]. Недарма міністром лісництва УРСР був 20 років А. Солдатов.

Отже, колоніальна стратегія Московщини: всіляко знесилювати Україну, грабувати її, а понад усе — московщити. Та про одне Московщина подбала, щоб було його в Україні вдосталь. І до 1917 року, і після всі горілчані заводи в Московській імперії були державними (монополія). І продаж горілки був і залишається державною монополією, на чому держава заробляє мільйони рублів. В УРСР було продано 1940 р. продуктів харчування (хліба, борошна, крупи, тощо) на 9,6 млрд. руб., а алкогольних напоїв на 6,3 млрд. руб. Їжі — 60%, а горілки — 40%.

XIV. СМЕРТОНОСНІСТЬ МОСКВИНА

Культура — це СИЛА, більша за всі війська і матеріальні багатства, бо культура все творить. Зовні культура виявляється в багатьох формах, насамперед у красі духовній і фізичній, у здібності відчувати красу і цінити її, в потязі плекати її, в чистоті фізичній і моральній. Де б не довелося жити українцям, їхні оселі білі, чистенькі, з садком та квітами довкола. Замилування українців красою, давня моральна чистота, християнська сердечність, доброта, співучасть, розум і вродженний хист до творчості — одне слово, українська культура завжди викликала у москвина (хоч аристократа, хоч мужика) невгамовну жадобу НИЩИТИ все українське.

Москвин інстинктивно відчуває, що його імперію знищить ВИЩІСТЬ української культури, вищість українського ТВОРЧОГО ДУХУ. Національний інстинкт підказує москвинам, що саме Україна заб’є осиковий кілок у могилу їхньої імперії. Отже, треба нищити ту кляту Україну всіма силами і всіма засобами.

Хоч Україна по Переяславі 1654 р. була дуже ослабленою, Московщина не наважувалася відразу опанувати її військовою силою, застосувала вже згадувану тактику китайського стратега — опанувати зсередини.

Розростання московської держави нагально потребувало великої кількості освічених урядовців, генералів, культурних діячів, техніків, учителів, майстрів, будівничих. Після Полтави 1709 р. Московщина вигублювала хмельничан та мазепинців, щоб вижили і дали нащадків лише боягузи, лакузи, черевані, периноспали, що воліли краще московське рабство, ніж боротьбу. Та в XVIII ст. ще не забули українці збройної боротьби з Московщиною. Навіть і «раби отечества чужого» мали ще сильне відчуття своєї культурної ВИЩОСТІ супроти москвинів. Петро І розумів загрозу Московщині від української культурної вищості: «Народ малороссийский зело умен, от чего мы в неанвантаже оказаться можем». Обернути те «умен» в глупоту і сліпоту — стало змістом і метою всієї української політики Московщини від Петра І до сьогодні. І більшовицька Московщина зробила і в цьому величезний «поступ» — за останні 50 років знищила наших культурних скарбів тисячократно більше, ніж монархічна Московщина за 300 років. Тільки так можна було обернути культурну і багату Україну в колонію, в джерело сировини та гарматного м’яса московської імперії, і це стало святою догмою ВСІЄЇ Московщини, всіх її царів, диктаторів, патріархів, урядів, всього московського суспільства від аристократа до мужика, від найученішого професора до неписьменного босяка. Від 1654 року і досі.