Іліада - Гомер - Страница 3

382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

383] «Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить. 384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро: 385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями, 386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають? 387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти? 388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай 389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?»

390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:

391] «Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор – 392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю, 393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея 394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає, 395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать – 396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу 398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть 399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко». 400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий: 401] «Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало: 402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила 403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю 404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня. 405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро. 406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду? 407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней? 408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває? 409] Що замишляють вони – чи тут залишатися й далі 410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром 411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?» 412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів: 413] «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро. 414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор 415] Радити раду аж біля надгроб'я божистого їла, 416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою, 417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір, 418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни, 419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають, 420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні 421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати, 422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає». 423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: 424] «Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, – 425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно». 426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів: 427] «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро. 428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони, 429] Далі – лелеги, кавкони, за ними – пелазги божисті; 430] А біля Тімбри – лікіян загони, місян гордовитих, 431] Ще й конеборних фрігіян і далі – меонів комонних. 432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо? 433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно, 434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі. 435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея. 436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних. 437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні; 438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця; 439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо, 440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним, 441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити. 442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,

443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні, 444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить, 445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда».

446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:

447] «Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись, 448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив. 449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо, 450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських, 451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто. 452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш, 453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям».

454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись 455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись, 456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв. 457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась. 458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву, 459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа. 460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий 461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:

462] «Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських 463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні 464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку».

465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив 466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну, 467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску, 468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі. 469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові 470] І незабаром дістались вони до фракійського стану. 471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя, 472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо 473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні. 474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі 475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці. 476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:

477] «Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі, 478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили. 479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться 480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней 481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней».

482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна, 483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний 484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась. 485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару 486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо, 487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній, 488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий –

489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши, 490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік 491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні 492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце, 493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли. 494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця. 495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, – 496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни, 497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв. 498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих, 499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів, 500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало 501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти. 502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.

503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство: 504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала, 505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши, 506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання? 507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна 508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:

509] «Час про повернення думати до кораблів глибодонних, 510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі, 511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить».

512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу, 513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив, 514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.

515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий, 516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином, 517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний 518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта, 519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь, 520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні, 521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних, 522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого. 523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився, 524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії 525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.