Іліада - Гомер - Страница 20

119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю 120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове. 121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі, 122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить 123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо, 124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв 125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда. 126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду, 127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я. 128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно. 129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем, 130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав. 131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі, 132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються».

133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали. 134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.

135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель, 136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм, 137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку 138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:

139] «Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях 140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв 141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння. 142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким! 143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, – 144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть 145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш, 146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!»

147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині. 148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч 149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, – 150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній 151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну 152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.

153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера 154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала 155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву, 156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу. 157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку 158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу. 159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера, 160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса. 161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще: 162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись, 163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою

164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим 165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість. 166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок, 167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши 168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути. 169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері. 170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею 171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім, 172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, – 173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім 174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати. 175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала 176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі, 177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали. 178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна 179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно. 180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула, 181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих, 182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок 183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась. 184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша – 185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце, 186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих. 187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло, 188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши, 189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:

190] «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я, 191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене, 192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?» 193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта: 194] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донька, 195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає, 196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне». 197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера: 198] «Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею 199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш! 200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, – 201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію, 202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували, 203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний 204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море, 205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну. 206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання 207] Й спільного ложа, – така ворожнеча їм в душу запала. 208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце

209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, – 210] Завжди шановною й любою будуть мене називати».

211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:

212] «Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова – 213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш».

214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс 215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари: 216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови 217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших. 218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:

219] «На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс 220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь, 221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш».

222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера 223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.

224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта, 225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу 226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію, 227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори, 228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами. 229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте 230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта. 231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті. 232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:

233] «Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю! 234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні 235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна. 236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами 237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання. 238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло 239] Гарне, – син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно 240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку, 241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі».

242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:

243] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донько! 244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би 245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану, 246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним. 247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би 248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже. 249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління, 250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса 251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши. 252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса, 253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,

254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала 255] І віднесла його до велелюдного острова Косу, 256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився 257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди 258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно, 259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає. 260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати, 261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити. 262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе».