Іліада - Гомер - Страница 14

76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

77] «В мене так само до списа жагою тремтять уже руки 78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці 79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий 80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено».

81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою, 82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце. 83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв, 84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих. 85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми. 86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли, 87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою. 88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали, 89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець, 90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги. 91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши, 92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта, 93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою. 94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95] «Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши 96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок! 97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати, 98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем! 99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі, 100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись. 101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно, 102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі, 103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні, 104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам. 105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв, 106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли. 107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б'ються 108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, – 109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче 110] Оборонять і воїв дає біля них убивати. 111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому 112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний, 113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, – 114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться! 115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних. 116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу, 117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б 118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем. 120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха 121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно, 122] Сором і осуд людський! Починається битва велика! 123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює 124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!»

125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям. 126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги 127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити, 128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі 129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали – 130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті, 131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн. 132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім 133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли. 134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних 135] Воїв, – вони уперед поривалися, прагнучи бою.

136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, – 137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі 138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті, 139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі. 140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі 141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки 142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі. 143] Так же і Гектор – спочатку грозив, що до самого моря 144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські, 145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги, 146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські, 147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих 148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати. 149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні, 151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї, 152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні, 153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді 154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний».

155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів 157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий; 158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло. 159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим, 160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий, 161] Шитий із шкір; але не пробив – ще раніше зламалось 162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету 163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави 165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге – 166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного. 167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських 168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі. 169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний. 170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця 171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа. 172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських 173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою. 174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких, 175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся. 176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина. 177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним 178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен, 179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний, 180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, – 181] Так він упав – і брязнула зброя, що сяяла міддю. 182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти. 183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим. 184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись 185] Списа. І в груди уп'явсь Амфімахові, сину Ктеата 186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив. 187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала. 188] Гектор же кинувся знов – в Амфімаха, великого духом, 189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий. 190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим 191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю 192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив, 193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись, 194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї. 195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій, 196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських, 197] Імбрія ж – двоє Бантів, завзяття взірці бойового, 198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих 199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі 200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич, 201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши, 202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї 203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв 204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув. 205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась. 206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука, 207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій. 208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо. 210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний. 211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго 212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, – 213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши, 214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше 215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній, 216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, – 217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні 218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:'

219] «Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози 220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»