Роксоляна - Назарук Осип - Страница 13

— Який знак? — запитала ще цікавіше.

— Такий, що він десятий з черги султанів! А число десять се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел. Про досконалість сього числа свідчить те, що маємо десять пальців на руках і десять на ногах, — маємо десять змислів: зір, слух, нюх, дотик і смак і п'ять таких у нутрі, маємо десять частей святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей, і десять частей неба, і десять геніїв над ними, і з десятків складається все військо падишаха. Десятий султан тяжко поб'є ворогів ісламу. Чи не чуєш, як інакше перекликається сторожа у пристані? Вона вже чує, що велика рука взяла над землею знак влади Пророка, ще більша, ніж була рука його грізного батька, нехай Аллаг буде милостивий душі його![14]

А військова сторожа дійсно інакше перекликалася у кафській пристані. Iнакше на вежах співали муедзини. Iнакше носили голови навіть прості мослеми: їх уявою заволоділа вже міцна віра в великого султана, що все переможе і все упорядкує. І дивні легенди почали оповідати про молодого Сулеймана.

Настуня все нетерпеливо ждала на Абдуллага, щоб розпитувати його докладнійше про нового султана. Тепер Абдуллаг, а не Річчі, цікавив її передовсім.

На другий день почала знов розпитувати Абдуллага про молодого султана. І так зацікавилася тим, що говорила вже доволі добре з Абдуллагом, навіть без допомоги товаришок.

Абдуллаг, урадований її зацікавленням, оповідав з найвищим захопленням, говорив про великі діла, яких напевно доконає сей молодий султан.

Настуня довго слухала його з зацікавленням. Нарешті перервала його словами:

— Говориш про його діла так, якби султан Сулейман мав вічно жити.

— Ні. Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час.

— А се як?

— Ось так. Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіми ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на якій великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім. І пічнеться небувалий нелад в державі Османів. Мішками зав'яжуть собі шиї аги і вельможі і настане страшне панування Капу-Кулів[15]. Арпалік[16] і Пашмаклік[17] знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини, як черви, розточать силу законів десятого й найбільшого султана Османів. Ще з того боку моря, з пустинь далеких такі передання приніс мій нарід про десятого й найбільшого султана Османів. По хвилі додав:

— А ти, ніжна квітко, не бійся страшного часу Капу-Кулів. Бо предсказано, що хто матиме літ більше ніж десять, коли вперве почує сі передання про Сулеймана, той не побачить смерті десятого султана. Бо дуже багато морських хвиль ударить до берегів землі, заки зморщиться молоде обличчя Великого халіфа і як молоко побіліє каре волосся його.

Учитель Абдуллаг говорив се спокійним голосом. І ні оден нерв не задрижав на його обличчі.

З запертим віддихом слухала Настя старого повір'я турків про їх найбільшого мужа. Немов в екстазі, запитала:

— А не предсказано нічого про жадну з жінок десятого султана?

— Все, що призначене, єсть і предсказане. Найлюбіша жінка десятого султана буде Місафір[18]. Зійде як ясна феджер[19] у серці падишаха, а зайде криваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду і до кам'яних могил фараонів!

Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам — Iбрагім[20], серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллаг з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько рівно велику гордість…

В школі невольниць було тихо, хоч мак сій. Учитель Абдуллаг відітхнув і говорив дальше:

— Довго і завзято постом і молитвою буде боротися Велика Султанка зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана — у святу ніч Рамазану… І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордості, і засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах падишаха. А потім кара Божа так певно надійде, як йде пустинею напоєний верблюд. Бо Аллаг людині багато позичає і довго чекає і нічого не дарує, даром не дає…

Настуня задумалася, але не над жінками падишаха. Ум її, котрий Річчі зацікавив державними справами, звернув увагу на щось зовсім інше, і вона сказала:

— Ще одно! Чи не предсказано, що буде дальше з державою великого султана?

— Все… що призначене… єсть і предсказане дрожачою душею віщих людей, — відповів Абдуллаг. І додав якби з сумом:

— Коли доповниться круг віків на повіках вічних очей Аллага, тоді нарід Османів поверне відки прийшов, сповнивши по наказу Божім своє призначіння на безбожних нессараг[21]. А вертати буде знов на схід сонця під проводом кривавих ватажків своїх без роду і без плоду, лише з огнем в зубах…

Помовчав хвилю і закінчив:

— Як кожда людина, так і кожде плем'я має свій кісмет[22], твердий і невмолимий, котрого не об'їде ні конем на землі, ні судном на морю…

Говорив так певно, мовби читав зі святої книги Корану. Ні на одну мить не проявився неспокій в очах його. Всею поставою і всім виразом обличчя говорив, що буде те, що має бути. І навіть Сулейман Великий не здержить кроків Призначіння. «Кісмет» ішов…

Рух, викликаний вісткою про смерть старого султана і вступлення на престол нового, не вгавав, а кріпшав дня на день. Рух в пристані став великанський. З глибин Криму приганяли на торг великі маси коней, худоби і невольниць. Попит за ними був сильний. Бо всякі достойники заосмотрювалися в сей товар, щоб робити дарунки ще вищим достойникам: запопадали їх ласки при сподіваних зміна; хотіли вдержатися на своїх становищах або одержати при тій нагоді вищі.

Наука в школі невольниць майже зовсім перервалася, бо щодня приходили вельможі й багаті купці, яким у ріжних одягах або й напівнаго показувано весь жіночий товар. Раз мало не купив Настуні якийсь анатольський баша. Купно розбилося тільки із-за високої ціни, з якої не хотів генуенець опустити ні шеляга.

Не переривано тільки науки, якої вчили жінки. Сю науку вбивано в голови невольниць з іще більшим натиском. Скоро повторювано з ними особливо науку густовного одягання й добирання красок в одягах та в уряджуванню кімнат, в укладанню кашмірських шалів та дорогих серпанків з Моссулю й Дамаску. Поведення з невольницями стало надзичайно суворе: за найменшу неточність били їх батогами, докладне обвиваючи тіло перед биттям, щоб не поранити. Харч був багатий, як ніколи.

Серед такого руху, де кожда кождої хвилі могла сподіватися зміни своєї долі на гіршу, майже без вражіння здійснилося прочуття ляцької шляхтянки. Всі її товаришки дивилися якось безучасно на те як її одягали.

Всі вже знали, що приїхав старий, знемощілий баша. Настуня при пращанню шепнула їй на потіху:

— Він купує тебе не для себе, а на дар для когось Може, й молодому мужчині дістанешся.

— Ой ні, — відповіла жертва. — Він уже над грбом і в нікого ласки не запопадає. Для себе купить мене! А може жити ще довго…