Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрий - Страница 8
Була колись на Землі паперова, народжена в кабінетах, мова волапeq \o (ю;ґ)к. Була, та немає, — давно й забули про неї. А може, й ця штучно створена? Може, й цю, щактифську, вигадали Купхейпи та Хичі Мислячі?
Так воно, мабуть, і є.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Промінь погасаючої зірки. Видатна подія громадського життя, Другий державний злочин Івана Бідила.
Над входом блимнув зелений вогник. Ого, його вже стали попереджать! До кімнати увійшла Хет.
— Як спалося? Яка земна красуня осяяла ваші сни? Цікаво, чи називають на Землі коханок іменами зірок? До речі, ви знаєте, як перекладається моє повне ім’я? Хетат Ааф — це значить: останній промінь зірки, що гасне в пітьмі щастя. Батько запевняє: це дуже красиво. А ви як гадаєте? — І раптом, наблизивши своє обличчя до Іванового, майже пошепки запитала: — Ви знаєте, що таке пітьма?..
Іван нічого не відповів. Замріяним, дуже земним голосом Хетат сказала:
— Я вірю, ми ще стрінемося на Святі Пітьми…
Над вхідною панеллю знову блимнув сигнальний вогник. Увійшов Шат.
— Ваша схильність, — звернувся він до Хетат глухим, безбарвним голосом. — Вам пакет від їх схильності експерта Вищої Ради Слуг Купхейпа Х’юпа Купепа.
— Від батька? Хіба він не вдома? Де він?
— В Палаці Великого Кільця.
Хетат надірвала пакет, витягла жовтий бланк. Тільки почала читати, як одразу ж здивовано підвела свої тоненькі, пофарбовані в зелений колір брови.
— Ясно… — і, згортаючи бланк, грайливо всміхнулася до Івана. — Батько хотів взяти вас з собою на прогулянку. Але прогулянка відкладається. Мій друже, ви удостоїлись високої честі. Через півтори тоци ви зможете взяти участь у видатній події нашого громадського життя. Що, зацікавились? Ні, ні, не розкажу, нехай покортить! Ходімте.
«Чи ти бачив таке: подія громадського життя… — міркував Бідило, йдучи за Шатом і Хет. — Ну що ж, подивимось, що воно за громадськість у цих мислячих організмів…»
Зненацька всі троє спинилися: з глибини тьмяного коридора біг якийсь розхристаний, переляканий особень у білому халаті.
— Хакахо! — кричав він, махаючи руками. — Привид хакахо!
І тільки-но Іван хотів запитати, що сталося, як долинув неясний гул і з-за повороту коридора випливло червоне сяйво.
Вже вдруге бачить Іван це дивовижне явище. Невеличка світна хмарка, похитиючись, мов на незримих хвилях, пливе назустріч. З наближенням її гучнішає глухий гул.
Хет спершу остовпіла, а потім, прийшовши до тями, кинулася прожогом у найближчу кімнату. 3а нею, оглядаючись на Івана, зайшов Шат. Бідило спинився біля відсунутої панелі, але ховатись не став: дуже вже його зацікавило це незвичайне явище.
Сяйво наближалося й наближалося. Гул зростав.
І зненацька глухий, глибокий голос розкотився у коридорі:
— Ууммб! Смерть Безсмертному!..
Затрепетало, немов пульсуючи, червоне сяйво. Голос гучнішав — і воно світилося яскравіше, замовкав — тьмянішало.
— Смерть Хичу! Смерть Дев’ятнадцятому! Двадцятому не бувать!
З-за рогу вибігла ціла юрба топо в чорно-зеленому одязі. Вони кричали, погрожували якоюсь чудернацькою зброєю, щось на зразок рушниць з прозорими розтрубами на дулах.
З усіх сил хоробрі воїни робили вигляд, що женуться і ніяк не можуть наздогнати сяюче й рокочуче диво, а воно ж пливло-сунулося зовсім повільно.
Воїни на бігу прицілилися, з розтрубів вихопились вогненні пунктири. Сяйво блимнуло, голос здригнувся, перервався, але в ту ж мить загуркотав з потроєною силою:
— Смерть!.. Смерть Безсмертному!..
Голос пройшов повз Івана, сяюча хмарка наблизилась до жовтої пластмасової стіни, немов прилипла до неї, почала швидко зменшуватись. Стіна круг неї зарожевіла, зробилась прозорою.
Мить — і сяйво вже пливло в якомусь залі, що смутно темнів чорними шафами крізь прозору пляму. І вже там глухо рокотав голос, там, затуливши вуха долонями, тікали від нього перелякані чорно-зелені.
— Що це було? — запитав Іван.
Хет тільки рукою махнула.
…На плоскому даху академії стояла знайома сигароподібна машина. Іван знав уже, що це так званий штейп — гравітаційний повітряний корабель.
Бідило з насолодою вдихав вологе, некімнатне повітря. Але й подихати як слід не дали: Шат ввічливо запросив до кабіни, натиснув на пульті управління велику зелену кнопку. Під ногами загули двигуни. Минуло кілька цот, Шат знову натиснув на ту ж кнопку, двигуни замовкли. Бідило визирнув в ілюмінатор — штейп висів уже на чималій висоті.
«Зелена кнопка — гравітаційні двигуни… Що ж, на такому кораблику і втекти можна… — подумав Іван. — Але куди, куди тікати?»
Шат натиснув жовту кнопку, і десь позаду, в кормовій частині корабля, м’яко і глухо завуркотало. Штейп швидко поплив над столицею.
«Жовта кнопка, — відзначив Іван, — двигуни руху…»
Невеличкий тоццойт, вмонтований у пульт, блимав світними цифрами. Корабель мчав до Палацу Великого Кільця.
Тільки-но Бідило вийшов із штейпу, як його підхопили під руки двоє ввічливих чорно-зелених.
Ліфт, коридори, застелені іскристими килимами. Десятки, сотні високочолих, надзвичайно чемних осіб у білому. Часом крізь їх натовп пробиралися якісь інші особи — гнучкі, теж у білому, але з чорними шарфами на шиях. Вони з захватом дивилися на Івана. Пекуча заздрість, полум’яне бажання догодить світилося в їх очах. Декотрі з них вибігали наперед і шанобливо розправляли зморшки на килимі.
Івана привели у величезний порожній зал, всадовили на сцені в якесь незвичайне м’яке крісло.
Чорно-зелені пішли, Бідило лишився один. Роздивився: та це ж той самий зал, що показував Купхейп на жовтому екрані, коли пояснював, хто такий Хич. Зал засідань парламенту…
Праворуч, у глибині, відсунулася панель, і поважно ввійшов один із високочолих. За ним другий, третій… Зал поступово заповнювався. Високі, лисі, статечні особи з благородними блідими обличчями неквапно сідали, займали кращі місця.
Іван з цікавістю роздивлявся: ось вона, громадськість… Безперечно, всі оті високочолі вельми видатні діячі, мабуть, вчені, а може, письменники…
Згодом, як зал уже наполовину наповнився, права бічна панель хутко засунулась і одночасно відсунулась ліва.
Жужмом, давлячи й перелазячи одне через одного, ринули з проходу гнучкі істоти у чорних шарфах.
В залі вони поправляли шарфи, обсмикували одяг і вже з поважним виглядом — і ми, мовляв, чогось варті! — сідали. Місця вони займали задні і бокові.
«Якісь старорежимні перукарі-підлабузники», — подумав Бідило. На Землі давним-давно вже зникли такі професії, як швейцар, перукар, офіціантка. Багато років їх з успіхом замінюють спритні роботи.
Нарешті всі розмістилися. Глибока тиша запанувала в залі. На сцену вийшов якийсь вертлявий мислячий організм З чорним шарфом на шиї і, жваво жестикулюючи, довго промовляв з високої зеленої трибуни. І якось так дивно він говорив, що Бідило, розуміючи кожне речення, майже до кінця промови не міг збагнути, про що ж, власне, йде мова.
Нарешті він дещо зрозумів: тут, у цьому залі, має зараз початися урочисте ювілейне вшанування якогось дуже видатного культурного діяча Щактиф.
«Отакої! — здивувався Бідило. — При чому ж тут я?»
А промовець все говорив і говорив. У химерні, викручені візерунки запліталися його безбарвні фрази. І знов Бідило не розуміє, який фах у ювіляра, хто він такий.
Та ось промовець закінчив і, оголосивши, що зараз має виступити сам ювіляр, під загальні оплески зійшов з трибуни.
В бурі овацій на сцену вийшла висока особа в білому.
«От хоч зараз, з самої промови ювіляра дізнаюсь, який фах у нього», — подумав Бідило, але й тут його чекало розчарування.
Виголосивши кілька урочистих фраз про священну місію мистецтва у наближенні смертних до Безсмертного, ювіляр заявив, що збирається торкнутись найважливіших, найактуальніших проблем своєї творчої діяльності.
«Художник… Звичайно, художник, — вирішив Іван. — Цікаво, який у них живопис, напевне, теж на два кольори — зелений і жовтий…»
- Предыдущая
- 8/58
- Следующая
