Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрий - Страница 52

В 10407-го був син. Як не старається еліта, щоб діти шхуфів не знали своїх батьків, байдужих безбатченків все меншає й меншає серед них. Син 10407-го пам’ятав батька, син був несхильником. Він звернувся до свого підпільного центру з проханням не дати тіло в наругу, а влаштувати, як те велить давній народний звичай, жалобне, урочисте спалення праху небіжчика. Підпільний центр погодився.

І хто зна, чи був зрадник серед несхильників, чи заводські хичисти зацікавилися, куди подівся труп з інвентарним номером 10407, тільки сталося так, що легіонери наскочили на таємне зібрання саме в ту мить, коли Анб запалював Червоний Вогонь.

Зав’язався бій. Несхильники — їх було більше — швидко роззброїли легіонерів. Дехто із слуг Любові п’ятами накивав, а дехто смерть свою зустрів серед кущів диких хифів у покинутому кар’єрі, де мало відбутися урочисте спалення.

Скоро про перемогу в кар’єрі дізналися всі шхуфи металургійного комбінату. Радість охопила трудівників. Ніким не керована юрба висадила в повітря центральний тетраедр, причому хтось явно перестарався — підклав стільки вибухівки, що нею можна було б розвалити півкомбінату. Саме після цього вибуху і перевели всіх блаженних учнів, а разом з ними й Бідила до Сьомого залу.

Та вороги не дрімали: комбінат оточили війська. Каральними операціями за дорученням уряду керував сам Кап Шкеч. Генерал запропонував видати всіх несхильників. На роздуми — п’ятдесят тоц.

У селищі відновили старі порядки. Саме в цей час у Притулку Блаженних Учнів почали допитувати Івана.

П’ятдесят тоц дав Шкеч на роздуми, але не минуло й п’яти, як до генерала прибув письмовий наказ Хича. Під особистим підписом Мислячого стояв знак зеленого тетраедра. А це означало, що наказ погоджено з самими власниками комбінату — свідками Першої ячі.

«Іменем Безсмертного, — прочитав Шкеч, — металургійний комбінат номер 1112 давно вже не дає свідкам Сонячного Вседержителя ніяких прибутків. Наказую ліквідувати комбінат разом з усіма його працівниками».

…Над заводськими корпусами загули бойові штейпи. Широкі промені вдарили у пластмасові дахи. Вступили в дію потужні ПС новітньої конструкції — зброя ця могла не тільки паралізувати чи вбити все живе, а й при певному енергетичному режимі спопелити стіни, розтопити металеві станки.

В жовтій куряві, у хмарах багрового диму загримів гімн несхильників: шхуфи не збиралися просити пощади… І тоді сталося те, чого ні Шкеч, ні сам Хич аж ніяк не передбачали: солдати-шхуфи відмовилися коритись командирам-хичистам. Солдати роззброїли офіцерів, з’єдналися з несхильниками і разом з ними підняли смолоскипи повстання.

Капа Шкеча заарештували, замкнули в кабінеті шефа третього цеху.

Загони шхуфів на чолі з командирами-несхильниками з боєм брали вулицю за вулицею, громили тетраедри, зривали веління Безсмертного, відшукували й розбивали гучномовці, З яких бринів іще Зелений Дзвін.

Особливо тяжкі бої розгорілися за хифовий парк місцевого Притулку Блаженних Учнів. Більше десяти тоц гриміли й рохкали гравітаційні рушниці, тріщали хифи, запалені променями ПС. І з того, і з другого боку було вже чимало вбитих і тяжкопоранених. І, нарешті, коли настала пора великого спокою, командир несхильників прийняв рішення.

За його наказом двоє шхуфів пробралися в тил до хичистів. Біля самого притулку, глибоко під будиночками, проходила одна з магістральних скейпових артерій. Через контрольний люк сміливцям вдалося пролізти і підкласти під артерію кільканадцять саморобних бомб. Вибух розірвав трубу, вивергнув на поверхню покручену арматуру і величезні кам’яні брили. І в ту ж мить із димної вирви на хифовий парк, на білі вілли легіонерів ринула з оглушливим свистом лавина кулястих блискавок. Ніхто з хичистів, які тримали тут оборону, не встиг втекти — всіх спопелив сліпучий, сконденсований шхуфський скейп.

Повстання, немов пожежа в сухому бору, перекидалося з міста в місто, з провінції в провінцію.

Не обійшлося й без прикрих промахів. Шхуф, що вартував Капа Шкеча (як потім виявилося, то був перевдягнений жовтий шхуф), випустив генерала і сам хотів з ним перебігти до військ еліти. Шхуфа спіймали, генерал втік.

Уже в столиці, в самому Місті-1, шхуфи зривали веління Безсмертного і мостили з них барикади: пластмаса велінь не пропускала променів майже всіх видів ПС.

Шхуфи енергійно озброювались. У діло йшло все: від дідівських гравітаційних рушниць і саморобних бомб до новітніх кріпосних ПС, захоплених у боях за Місто-19, де розташовані були найбільші військові заводи.

Хич Мислячий зрікся влади па користь Капа Шкеча, передав йому всі важелі Державної Машини, а сам, покинувши мирську суєту, віддалився в капище Безсмертного з тим, щоб решту років своїх провести у служінні Сонячному Вседержителю.

Кап Шкеч негайно ж скасував усі закони Хича і видав наказ про тотальну мобілізацію. Дуже багато він замишляв, але правління його було короткочасним. Поки розгорталася мобілізація і стягувались до Міста-1 вірні генералові війська, в столиці відбувся державний переворот.

Владу захопив Ф’юче Пехфект. Він одразу ж скасував усі накази Капа Шкеча, припинив мобілізацію і зайнявся реформами. Заборонив художню літературу і відкрив двадцять нових газет. Змінив державний прапор: з клітчастого на смугастий. І хотів було оголосити нові вибори в парламент, та вже не встиг — у столиці відбувся новий державний переворот. До влади прийшла їх Шістдесят дев’ята схильність.

Одним розчерком пера Шістдесят дев’ятий скасував всі реформи Ф’юче Пехфекта, всі накази Капа Шкеча, всі вердитки Хича і видав лише один-єдиний закон, за яким все доросле населення Щактиф поголовно оголошувалося штатними секретними агентами Легіону Любові.

А революційне полум’я все розгоралось і розгоралось. Дивізія за дивізією, прихопивши зброю та зв’язаних генералів, переходила на бік повстанців. І дуже скоро справи склалися так, що з усіх військ тільки шість повітряних армад лишились вірними центральному уряду.

Шість армад — шість сотень бойових штейпів, це була грізна сила! Правда, за цілком точними даними несхильницької розвідки, більшість із тих штейпів могла знятися в повітря тільки після серйозного ремонту, а майже всі шхуфи, які обслуговували військові штейподроми, в перший день повстання перейшли на бік повстанців.

Керівники несхильницького центру Міста-1 вважали, що раніше, ніж через чотири доби, хичистам не вдасться організувати й закінчити ремонт більшості штейпів цих армад. Однак твердої впевненості в цьому у несхильників не було.

Все це Іванові розповів Анб, як тільки вони зустрілися. А стрілися вони при обставинах не зовсім звичайних.

Одразу після звільнення Бідило приєднався до повстанців, роззброював хичистів, заарештовував легіонерів. Про Чакта ніхто нічого не знав. Коли бій закінчився, Іван пішов до повстанського штабу: може, там знають. У штабі зустрів Рейндза. Той, ні слова не кажучи, вхопив за руку, потягнув в якусь кімнату.

— Ось, візьми, — і подав Іванові кілька папірців. — Це документи. Штаб призначає тебе в екіпаж бойового штейпу.

— Та я ж… — зам’явся Іван, — я ж і мотор, і управління погано знаю…

— Взнаєш. Пройдеш дводобовий інструктаж і все взнаєш. Ууммб!

— Ууммб! — відповів Бідило і вийшов у коридор.

Прочитав, що було написано в папірнях. Виявляється, його призначили третім заступником другого помічника першого командира бойового штейпу номер два. Знизав плечима, пішов шукати свого начальника. Навмання зазирнув в якусь кімнату. Людно… Десятків зо два шхуфів товпляться біля стола.

— Чи не скажете, де другий помічник першого командира штейпу номер два?

— Тут! — почувся з натовпу знайомий голос. Шхуфи розступилися, і Бідило побачив Анба.

— Я за нього, — відповів він поважно, аж наче пихато. Щоки в Анба надулися, ніс — догори.

— А де перший командир?

— Теж я! — ще пихатіше промовив несхильник і не витримав, розреготався. Встав з-за столу. — Ану йди, йди сюди! Попробую, чи цілі твої шхуфські кістки!