Разноцветный менеджмент. Эволюция мышления, лидерства и управления - Валерий Пекар - Страница 3

3

квантовою механікою. Людині доступні лише фрагменти нескінченно складного світу, і які саме фрагменти ми оберемо для власної картини, залежить від наших фільтрів, обмежень, упереджень і розумових звичок. Кожен з нас спрощує надскладний світ до порівняно простого малюнка, і малюнок цей у кожного свій. (Можливо, після прочитання цієї книги ваш малюнок стане складнішим, різноманітнішим і детальнішим.)

Картини світу різних людей являють собою найширший спектр, і якщо кожну картину світу можна було б уявити якимось кольором веселки, то ми побачили б, як кольори плавно перетікають з одного в інший. Але як у веселці ми виокремлюємо з безперервного спектра сім чистих кольорів, так і у спектрі картин світу можна вирізняти «чисті кольори». Насправді «чистих кольорів» як таких не існує, але нам зручно їх використовувати, щоб описати світ – так само, як у природі немає чистого синього і чистого зеленого кольорів, але ми твердо знаємо, що море синє, а листя зелене.

На спектрі картин світу можна виділити кілька «чистих кольорів», кожен з яких творить свій світ. Ми будемо називати такі однокольорові, «чисті» картини світу парадигмами мислення, адже кожна з них задає жорстку і несуперечливу систему фільтрації та інтерпретації всього, що людина бачить, чує і відчуває, – «уторовані стежки» її мислення, спосіб сприйняття і розуміння світу. Парадигми мислення – це система координат у просторі картин світу. Люди, які мислять у рамках різних парадигм мислення, виглядають (особливо в очах одне одного) так, ніби дійсно живуть у різних світах. Тому ми будемо сміливо використовувати метафору «світи» (якщо комусь хочеться, щоб терміни були наукоподібними, можна замінити «світи» на «біопсихосоціальні системи» – цей термін вживав К. Ґрейвз).

Часом люди, що живуть в одному зі світів, дійсно просто не бачать людей з інших світів. Той, хто звик ділити всіх на рабів і панів, не зможе укласти у свою картину світу «вільного художника» (не раба й не пана) і просто відмахнеться від нього як від несуттєвої деталі, дрібного непорозуміння.

Парадигми мислення, а також розвиток мислення від одних парадигм до інших – це якраз і є предметом вивчення інтегральної динаміки. Кожна парадигма мислення задає свій унікальний спосіб сприйняття і розуміння світу. Парадигми мислення не бувають добрими чи злими, хорошими чи поганими – вони відображають спосіб нашого мислення, а не те, у що ми віримо або що цінуємо. На основі наших цінностей ми здійснюємо гарні чи погані вчинки, а парадигми є способами перетворення наших цінностей на наші вчинки.

Одна й та сама парадигма мислення може спонукати одну людину віддати значну частину своїх коштів на організацію допомоги знедоленим, а іншу – обв’язатися вибухівкою і піти всіх тих знедолених підірвати разом з благодійником. Кожен з цих двох вважатиме себе правим і, ймовірно, матиме вірних послідовників, що визнаватимуть його святою людиною.

«Не те, що ми думаємо, а скоріше те, як ми думаємо, є нашим внеском в історію» (К.Ф.Ґ. фон Клаузевіц).

На підставі всього цього можна стверджувати, що люди, об’єднані однією парадигмою мислення, живуть в одному «світі» – вони з однакових позицій сприймають та інтерпретують інформацію, вони розуміють вчинки одне одного. Якщо ж парадигми мислення різні, то, як ми вже говорили, це нагадує людей, котрі живуть у різних світах: різне сприйняття тих самих подій, вчинків, інформації. Нарешті, парадигми мислення характерні як для окремої людини, так і для колективу і навіть для великих соціальних систем, що й дозволяє нам говорити про цілі «світи».

Чим визначається, в якому «світі» живе людина, яка її парадигма мислення? З одного боку, є об’єктивні умови життя і вони накладають свої обмеження. З іншого боку, є особисте прагнення людини до розвитку. Ми ще зупинимося на цьому детальніше після того, як познайомимося з конкретними «світами».

«Світи» вишикувані у певному порядку. Від самого народження людина проходить крізь них у тій самій послідовності, якою цей шлях проходило все людство, починаючи з моменту свого виникнення.

Це нагадує закон біології, згідно з яким зародок кожної живої істоти проходить у своєму розвитку (онтогенез) послідовно ті стадії, які його біологічний вид пройшов у процесі еволюції (філогенез).

Звісно, окремі люди і великі соціальні спільноти не обов’язково проходять увесь шлях до кінця (тим більше, як ми побачимо, і кінця у нього немає), адже можливість застрягти надовго чи назавжди є на кожному етапі.

Скористаємося для наочності метафорою «Великої Ріки», запровадженою Кеном Вілбером. Уявіть собі велику ріку, якою люди пливуть від народження до смерті. Всі починають свій шлях в одній точці, біля витоку, але завершують у різних місцях – адже не всі запливають далеко. Протягом життя їм доведеться подолати багато поворотів ріки, за кожним очікує цілий світ, невидимий з-за повороту. Найчастіше люди застрягають на все життя у першому-ліпшому світі, який привабить, і не рухаються далі. Тому до дальніх світів допливає лише меншість. Ми з вами завдяки цій книзі маємо можливість, використавши гвинтокрил, піднятися над великою рікою і з висоти пташиного польоту вивчити її звивисте русло, всі повороти та світи за ними, навіть трохи подивитися на ті, що ближчі до гирла й оповиті туманом недослідженості.

Отже, почнемо опис світів з найпершого.

Бежевий світ – світ інстинктів

Бежевий світ недалеко пішов від природи, від світу тварин. Тут ще дуже мало справді людського. У цьому світі панують інстинкти, і не дивно: це бідний світ, і в ньому дуже непросто задовольнити нагальні фізіологічні потреби, тут просто треба вижити. На все інше не вистачає сил. Тут немає «Я», немає емоцій саме через брак енергії на них. Тут панують голод і спрага, холод і страх, тут світ являє собою одну суцільну загрозу. «Хапай і біжи» – ось що написано на воротах бежевого світу. У цьому світі живуть безхатченки, наркомани і люди з важкими ушкодженнями чи хворобами мозку, сюди можна опуститися в глибокій старості. Цей світ широко розкинувся на просторах найбідніших країн Африки та Азії.

На острові Папуа – Нова Гвінея, де химерна покраяність ландшафту призвела до виникнення неймовірної безлічі мов і культур, подекуди мешкають одинаки, яких сусіди, котрі живуть родоплемінним устроєм, вважають відсталими варварами. Дійсно, адже порівняно з одинаками, які не знають, як вступити в соціальний контакт, родоплемінній лад є дуже прогресивним!

Мешканець бежевого світу не має «картини світу», він не відокремлює себе від нього, не відокремлює себе від інших людей та об’єктів. Історично бежевий світ виник найпершим, задовго до появи племінного ладу – коли окремі сім’ї змушені були виживати як мисливці-одинаки (цей світ – ще не соціум, тут майже немає соціальних відносин, хоча можуть формуватися тимчасові «групи