Современная проза - Страница 137

Роман «Дерева на дахах» — це не тільки оповідь про життєві пошуки «неспокійної» людини, «героя свого часу» — Якова Довганя, бунтівника із довгим сивим хвостом і кільчиком у вусі. Це насамперед роман про Місто, про Тернопіль, що схожий на кораблик, про тернопільські будинки, схожі на кораблики, і про тернопільські кораблики, схожі на будинки, на дахах яких, до того ж, ще й ростуть дерева. Про тернопільську забігайлівку «для інтелектуалів і митців» «Пінгвін», а також про будинки, дерева та забігайлівки в інших містах, про одвічні стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і справжню любов до Жінки. Чи то пак, до жінок. Словом, усім українським інтелектуалам, хто так і не дочитав «Улісс» Джойса, присвячується…

Нова книжка талановитого письменника А. Чеха сфокусована на внутрішньому світі молодої людини, яка ніяк не знайде точок зіткнення з оточуючим світом; він не має друзів, його зраджує кохана. Самотність героя стає настільки нестерпною, що для нього залишається тільки один вихід — розповісти про себе і свої почуття всьому світові — написати книжку.

Ця книжка молодого талановитого автора здобула перемогу в конкурсі «Міський молодіжний роман 2007». Сподіваємося, що вона приверне увагу читача не тільки безумовною відвертістю (в сучасній літературі це не диво!), але й неприхованим інтересом і неочікуваним, принаймні в такі молоді літа, співчуттям до людини. І саме цього, погодьтесь, ви не знайдете в Яндексі.

Донедавна Марта фон Вайхен пишалася своїм корінням: її предок поляг смертю хоробрих під час Другої світової війни й похований десь під Житомиром. Аж раптом дівчина дізнається, що вона – нащадок нациста, який доживав свій вік у божевільні, граючись у єврея. Відлуння минулого кличе її до України, поки її майбутнє блукає вулицями Берліна…

"Реквієм для листопаду" – це книга, яку зовсім необов’язково читати спочатку. Це розлога медитація, в якій переплітаються декілька історій. Одна з них – це історія Дарини, її болю, пам’яті, спроби відшукати своє місці у світі." Все вірно, медитація – саме те слово, яким можна передати основну якість цього дивного, ніжно-гострого, терпкуватого, духмяного тексту. І – так, його дійсно можна читати з будь-якої сторінки і, мабуть, у будь-якому напрямку. Бо це не так лінійна розповідь, як – цілісний, збалансований простір. Не герметичний, але цілком самодостатній. Тут, за великим рахунком, буквально кожна точка є центром всесвіту. І мені здається, попри невеселу назву, що це світла книга – або, точніше, книга, яка спонукає до світло-бачення...  

Класичний жіночий роман захоплює увагу читача з перших сторінок. Події наростають швидко й динамічно. Головна героїня — жінка з непростою долею та вольовим характером — нe піддається жорстоким обставинам і рішуче стає на прю зі всіма недругами. Що з того вийшло, дізнаємося на сторінках даної книги…

За яких обставин людина може опинитися на самому дні і чи може вона, навіть маючи бажання, вирватися звідти і повернутися до нормального життя? Чи можна змінити свою долю, якщо ти з дитинства приречений жити серед покидьків? На ці та багато інших питань намагаються знайти відповідь герої роману Олеся Ульяненка «Квіти Содому».

Пластик — це матеріал, з якого зроблені декорації цієї книги. Щоправда, люди, емоції, навіть мрії — теж пластик. І головний герой, чотирнадцятирічний хлопець, який не має навіть імені, намагається пробитися крізь товщу сірого мертвого матеріалу заради… чого? Саундтреком до цієї повісті найкраще слугуватиме «Fake Plastic Trees» Radiohead.

Цього разу Артем Чех описує долю молодого лікаря з периферії, якого переслідують всі ті невдачі, до яких схильні молоді люди. Спочатку він закохується в дівчину на ім'я Валя і не те, щоб зовсім вдало. Потім мучиться своєю нереалізованістю і тим, що його далеко не все влаштовує в теперішньому житті. І він переїжджає з провінції до столиці. Але як виявляється, тут теж не так-то й просто знайти своє місце під сонцем. Для того щоб довідатися, наскільки успішно проходить інтеграція молодого провінціала в доросле столичне життя — читайте роман «Сині двері зліва» переможця конкурсу «Молодіжний міський роман» 2007 року.

«Анатомічний атлас» — це книга про те, чого не варто робити, аби не зіпсувати собі життя. Це книга про життя, яке зіпсоване тим, чого, в принципі, робити не варто. Це пацаняча антиутопія. Це анатомія больових точок покоління автора. Але передовсім — це історія про Віталіка і про те, як важко бути жабою…

Якби можна було робити так, як слід, то назва цієї книжки мала б звучати так само, як і прізвище автора: Таня Малярчук "Таня Малярчук".Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.Тарас Прохасько

Коли ти 17 разів за півроку їздиш у відрядження… Коли дівчина кидає тебе… Коли твій ліпший друг постійно втягує тебе у «стрьомні» пригоди… Коли ти змушений вдавати багатія, не маючи при цьому грошей навіть на проїзд, а гопник, який тебе грабує, сам собі мститься… Це означає одне – почалося нове життя. І хай воно навіть летить на тебе розлюченим биком, ти, як справжній матадор, повинен прийняти двобій…

Автобіографічні замальовки знаного художника і письменника розкривають подробиці життя літературно-мистецької богеми другої половини ХХ століття. Письменник пропонує нам художні замальовки в чотирьох жанрах: натюрморт, пейзаж, портрет – і, звичайно ж, оголена натура, яку від юних років автор прагнув зафіксувати у своєму альбомі.

Марія Матіос укотре не щадить свого читача: більш трагічного сюжету, ніж той, що його пропонує письменниця в повісті «Мама Маріца — дружина Христофора Колумба», мабуть, важко буде відшукати і в світовій літературі. Цього разу вона вдалася до однозначно табуйованої теми, яка, проте, не викликає й тіні відрази чи неприйняття. Письменниця викладає сюжет так, ніби балансує лезом бритви, боячись поранитись самій і боячись поранити читача. Проте без сліз і тепер не обійдеться. Оповідь Марії Матіос про бездонність материнської любові співмірна хіба що з грецькою трагедією чи народним епосом.

Чим насправді є ця книга? Історія дуже дивного кохання (чи кількох кохань, чи, може тільки їх ілюзій), щедро присмачена наркотичними візіями, прикольними історіями з життя марґіналів, авторефлексіями тане надто вдалими пошуками власного «я». Усе це в психоделічній атмосфері ранніх 60-х з обов’язковими посиланнями на Берроуза, Керуака та дещо молодших їхніх адептів.  

AM™ — книга, яка пасуватиме не лише шанувальникам високочолого письма, а й ентузіастам хитромудрих сюжетних колізій. Із запропонованих Автором текстових пазлів кожен Читач зможе укласти власну Історію. AM™ — традиційний роман в новелах, а водночас — літературний ребус, друкований кубик-рубик, словесна гра, інтелектуальний ендшпіль і просто доміно.    

Остання частина своєрідної трилогії, яку разом із «Подвійним Леоном» складають дві попередні книги Іздрика — «Острів Крк» та «Воццек». Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої. Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль. * * * Я не повинен був писати цієї книги. Мені просто не потрібно було писати цієї книги. Мені в жодному разі не можна було її писати. Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився. Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня. Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування. Приємних сновидінь. А в т о р * * * Художнє оформлення автора