Современная проза - Страница 138

Чотири жіночки на межі нервового зриву опиняються на курсі психологічної реабілітації відомого професора. Вони щойно змінили божевільню київських офісів на карпатську глухомань. Вони сподівалися, що тут їм допоможуть. Вони були певні, що гірше ніж є, бути не може…А марно…

…Як відомо, коли ти розмовляєш з Богом, то це молитва, а от коли Бог розмовляє з тобою, то це, певне, шизофренія. Так і є: Бог повідомляє, що сьогодні рівно опівдні Рай та Пекло закриваються назавжди. Віднині – жодних надій, ніякого безсмертя…Це історія трьох молодих людей, долі яких дивно перетинаються. Кожен хоче знайти відповідь на одне просте запитання: що буде після того, як я помру? Остап шукає відповіді, подорожуючи автостопом по біблейських місцях у пошуках батька; Віра, втративши родину та дитину, потрапляє до монастиря і там отримує свій шанс на щастя (але ціна аж занадто висока!); Макс зі своїми друзями-чортенятами Гогі та Магогі, пройшовши реанімацію, революцію і «дурку», від великої любові до людства хоче вчинити вибух на стадіоні… Так чи інакше, кожен з них отримує те, чого прагнув. Можливо, і відповідь на своє запитання…

«Логіка речей» — збірка жорстких реалістичних новел про виживання в умовах сучасного «речового тоталітаризму».

«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.

«Дебилка» – это книга не об умственно или физически неполноценном человеке. Это обобщенный образ, в котором нас хотят видеть чиновники. В современном мире происходят процессы, при которых нивелируются духовные ценности и человек интеллигентный множество раз попадает в ситуации, когда именно так себя и чувствует – дебилом или дебилкой. Кому-то название сборника откровенно не понравится, но оно продиктовало нашей жизнью.

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.   Ілюстрації Світлани Ніколюк

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Повість Наталки Сняданко “Колекція пристрастей” без сумніву лише з великою натяжкою можна віднести до так званої “жіночої еротичної прози”, хоча вона, повість, має всі ознаки бестселера, яким свого часу стали “Польові дослідження українського сексу”. Однак характер цієї прози можна охарактеризувати радше як анти-Забужко. Це стосується як стилістики та засобів вираження, так і, — умовно кажучи, — “соціально-психологічного” портрету протагоніста (чи то пак — протагоністки). Можна говорити також про особливості природи комплексів, сублімація яких призвела до появи обидвох творів, про зміни у хронографії, але найважніше мабуть — полярність сугестивних реакцій: аґресивно-екстравертні спроби трансформувати реальність, виходячи з власних вагінально-рецепторних потреб в одному випадку, й інтравертивний, рефлексійно-рефлекторний скепсис як форма самозахисту — в іншому. Втім, усе це — лише недолугі чоловічі спроби класифікувати незбагненну жіночу природу, котра, як відомо, класифікації не підлягає. Читаймо.

Виявляється, Дарвін помилявся, вважаючи мавпу пращуром людини. Принаймні так стверджує Ірина Львова. Спостерігаючи впродовж довгих років за поведінкою та звичками власного чоловіка (зрештою, чужих також!) вона дійшла сенсаційного висновку: «самець людини походить від… пінгвіна!» Не вірите? Ознайомтеся з її аргументами — переконаєтесь самі. Окрім того, буде незайвим дізнатися, як здихатись обридлого коханця і вполювати нову здобич, що потрібно тендітній жінці, аби знешкодити сексуального маніяка, чи варто крутити роман з геєм і наскільки небезпечною може виявитися зраджена дружина.

«Перверзія» (1996) — третій із романів Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» — гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції — стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману.

Під час великої розбудови Києва князем Ярославом Мудрим до Києва з глухих деревлянських лісів вирушають парубок із малим племінником. У дорозі та в стольнім граді на них чекають несподівані пригоди. Проте оповіді про звитяжних предків надихають долати будь-які перешкоди у цих та подальших мандрах.

У Художниці багато болю і багато радості, багато запитань і значно менше відповідей. У книзі - становлення молодої дівчини як, власне, дівчини-жінки, як особистості і як художниці."Ця книжка - для всіх донечок, які росли без татів - і несамовито про них мріяли. Для тих, хто розчарувався і не вірить, що десь є вихід, для тих, кому боляче. Для тих, кому немає з ким про це поговорити. І для тих, хто боїться мріяти - але все одно мріє."Головна героїня переживає всі жахи і неприємності підліткового періоду, робить найгірші можливі помилки, але не перестає мріяти і шукати.

«Євангелія від Ісуса Христа» (1991), мабуть, одна із найскандальніших книжок XX століття. Церква визнала її образливою для католиків, однак саме за цей роман автор одержав Нобелівську премію. Сарамаґо зумів дати власне — глибоке та оригінальне — трактування епізодів Нового Завіту. Автор позбавляє Ісуса героїки, показуючи його перш за все людиною з її бідами та сумнівами, бажаннями та помилками. Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко  

В антифашистському романі «Війна з саламандрами» відомого чеського письменника К. Чапека узагальнено особливості тоталітарної ідеології й проаналізовано ті соціальні передумови, що створюють умови для виникнення подібної форми суспільної свідомості. Початий, як авантюрний роман, з опису екзотичних пригод капітана ван Тоха, який відкрив на невідомих нікому островах великих саламандр, здатних виконувати нескладні роботи, навчатися людській мові й користуватися примітивними знаряддями, роман поступово набуває філософічності, наповнюючись роздумами над людською природою. Тут містяться прямі натяки на факти міжнародного життя середини 30-х років, на окремих політичних, суспільних і культурних діячів.

Герта Мюллер (нар. 1953 р.) — німецька письменниця з румунським корінням, лауреат багатьох престижних літературних нагород та Нобелівської премії з літератури 2009 року. Одна з головних тем її творів — повоєнні долі німецької меншини Румунії. Цій темі присвячений і роман «Гойдалка дихання», що перекладений українською мовою вперше. На початку 1945-го Леопольда Ауберга, як і багатьох румунських німців, вивезли на примусові роботи в Україну. Що чекало їх у майбутньому — ніхто й уявити собі не міг. Леопольд тоді добре запам'ятав прощальні слова своєї бабусі: «Я знаю, ти повернешся». Ці слова супроводжували його усі жахливі роки у таборі, вони протидіяли «янголу голоду», що завжди кружляв довкола, і тримали хлопця у житті. Він повернувся додому, та це було повернення в інший світ, не в той, що він пам'ятав і де йому вже не було місця. * * * Оригінальна назва: Herta Muller ATEMSHAUKEL

Нова книга оповідань та есеїв Володимира Єшкілєва пропонує читачам мандрівки «іншою Галичиною» — землею монстрів, містиків та неправильних краєзнавців.  

«Візантійська фотографія» презентує прозові твори відомого українського поета, прозаїка, критика, публіциста, автора наукових досліджень з герменевтики текстів, філософії; екзеґета, популяризатора станіславівського феномену. Про автора: Володимир Єшкілєв Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андрухрвичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».  «Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва) «У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці) «Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ) «Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва) «Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)

Роман «Імператор повені» є однією з найперших спроб нового естетичного прочитання нашого минулого. Автор пропонує не гуманістичний, вільний від штампів народництва і буржуазного сентименталізму, погляд на історичні події XVII ст. Цей задум не заважає присутності в романі пригод у стилі «фентезі», язичницької метафізики і невблаганної самобутності українського народу.