Современная проза - Страница 136

Жанр своей новой книги «Уна & Сэлинджер» Ф. Бегбедер с присущим ему стремлением эпатировать определяет как faction, то есть fact плюс fi ction. Факты просты: 1940 год, Нью-Йорк. 21-летний начинающий писатель Джерри Сэлинджер познакомился с 15-летней Уной О’Нил, дочерью известного драматурга. Идиллия продлилась недолго, через несколько месяцев японцы напали на Пёрл-Харбор, Сэлинджер отправился воевать в Европу, а Уна решила попытать счастья в Голливуде. Попробовавшись на роль в фильме Чарли Чаплина, она получила главную роль в его и своей жизни. Сэлинджер честно воевал, потом пробивался сквозь журнальные публикации в большую литературу и наконец создал свою главную вещь – «Над пропастью во ржи». Но Бегбедера интересуют не столько факты, сколько та волшебная встреча героев, которая обернулась разлукой на всю жизнь и все же стала тем, что эту жизнь определяет.

Героини романа – три подруги, и у всех троих, как назло, кризис в личной жизни. Поддерживая друг друга и стараясь не унывать, попадая порой в забавные, порой в загадочные ситуации, они стараются преодолеть черную полосу, и не без вмешательства «необъяснимых» сил находят каждая свое счастье.

Его зовут Гасель Сайях. Его империя – пустыня. Он – властитель страны, простирающейся от Атласских гор до берегов Чада. Он – один из последних великих воинов неукротимых имохагов, которых все прочие смертные знают под именем туарегов. Однажды двое, старик и юноша, появились у порога его хаймы. И он, соблюдая тысячелетние традиции пустыни, приютил путников. Но он не смог защитить их. Люди в пыльной солдатской форме преступили закон. Они убили мальчишку и увели старика. Гасель Сайях помнит главную заповедь туарегов: твой гость находится под твоей защитой. Поэтому он должен отомстить… Перед вами самый известный, самый издаваемый во всем мире роман самого читаемого испаноязычного автора современности Альберто Васкеса-Фигероа.

Виктории восемнадцать лет, и она боится. Боится прикосновений и слов – своих и чужих, боится любить. Только в ее тайном саду, который стал ее домом и убежищем, все страхи испаряются. Только через цветы она может общаться с миром. Лаванда – недоверие, чертополох – мизантропия, белая роза – одиночество… Ее цветы могут вернуть людям счастье и излечить душу, но подходящего цветка для того, чтоб заживить ее собственные раны, Виктории найти никак не удается… История о девушке, говорящей на языке цветов, покорила читателей по всему миру – теперь и на русском языке. Книга выходит в четырех обложках с разными цветами: роза – изящество, тюльпан – признание в любви, гербера – радость, бугенвиллея – страсть.

НИКОГДА не иметь дела с человеком. НИКОГДА не убивать человека, если он не напал на тебя первым. НИКОГДА не оставлять в живых детенышей, рожденных от союза волка и его врага — собаки. Этот закон волки Широкой Долины чтут, как святой завет предков. Так было — но однажды что-то начало меняться… Молодая волчица Каала — дочь изгнанной из стаи матери — спасла жизнь человека. И тогда война извечных недругов — людей и волков — стала постепенно превращаться в союз, а потом и в дружбу… Закон волков нарушен. Предателей ждет смерть. И Каале предстоит сделать выбор. Чью сторону она примет — волчьего или людского племени?

Если бы у Елены Лукониной спросили, счастлива ли ее семья, она вряд ли смогла бы однозначно ответить на этот вопрос. Счастье и горе, печаль и веселье всегда шли в ее жизни рука об руку. Елена, как могла, оберегала своих родных от несчастий – мирила, утешала, помогала пережить потери. Еще в молодости она поняла: всегда есть выбор. Жизнь подобна перекрестку, и только в конце пути станет понятно, по той ли улице ты пошел.

История с бразильско-сериальным сюжетом. Герои люди взрослые и имеют хорошо откормленных тараканов в головах. Собственно, попытка написать про разные личные заморочки))) 

Книгу Марини Соколян «Цурпалки» варто розцінювати початком цілком автономного й самобутнього творчого досвіду, який не покладається на домінуючі в 90-х роках знакові системи. Втім, окремої уваги заслуговує висока культура слова письменниці, що мотивується — у першу чергу — доброю освітою.

Чи існує в літературознавстві поняття «роман-нарис»? У кожному разі в літературі такий роман уже є. Як то в романах, читач знайде тут любовну історію, кілька розгалужених сюжетних ліній та всілякі подорожні пригоди. Але, як то в нарисах, важливішими за події в цьому тексті є самі герої, а важливішими за героїв — атмосфера і середовище. Зокрема — українська атмосфера дев’яностих-нульових і середовище більш-менш мистецького Львова, пропущені через «очуднену» призму свідомості американського напівукраїнця Елайджи. Наскільки болісними чи, навпаки, комічними виявляться його прозріння від зіткнення уявної України з реальною? Як то з найсмачнішими товарами в duty free, відповідь на це запитання призначена винятково для дорослої аудиторії.

Ґюнтер Ґрасс (1927 р.н.) — німецький письменник, есеїст, скульптор, художник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1999 року. Данціґ і німецькі умонастрої середини XX століття — тема повісті Ґ. Ґрасса «Кіт і миша» (1961), в якій розповідається історія юного Йоахіма Мальке, безрозсудного і самовпевненого підлітка, що шукає і добивається загального визнання. Він потрапляє на фронт, стає героєм. Але в рідній школі, де він з'являється з Залізним хрестом на грудях, йому відмовлено у пишному вшануванні. Цей удар по самолюбству його ламає, що й призводить до трагедії.

Роман «Біла тінь» уперше був опублікований у журналі «Вітчизна» 1974 року й одразу підданий нищівній ідеологічній критиці. Книгою тоді виданий не був. Тільки після публікацій російською, литовською, болгарською, чеською, німецькою, іспанською мовами його було видруковано в Україні у спотвореному вигляді. Нині твір видається за першорукописом. У романі автор намагається проглянути в глибінь молодої душі, зрозуміти, що рухає людиною в добрі та злі, кидає її у прірву пристрасті, страждань, возносить. Це історія кохання двох молодих науковців та родинного життя двох старших, це історія самовизрівання характерів з перемогами над собою і поразками в горнилі гострих психологічних колізій.

Наталка Сняданко (нар. 1973 р.) — журналіст, перекладач, авторка кількох прозових книг, у тому числі «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» та «Чебрець в молоці», що вийшли у видавництві «Фоліо». Її прозу перекладають у Польщі, Росії, Білорусії, Чехії, Німеччині, Швейцарії, Іспанії. «Комашина тарзанка» — нова книга Н. Сняданко. Коли подружня пара, яка переживає напружений період стосунків, вирішує зупинитися на ночівлю у розташованому посеред густого лісу готелі, вона ще не знає, наскільки сильно це змінить її життя. Стосунки між двома людьми часто схожі на тонку тарзанку, натягнуту між двома берегами стрімкого потічка, впасти з якої настільки ж нескладно, як і дістатися з кінця в кінець…

До збірки відомої української письменниці і перекладачки Наталки Сняданко «Амаркорд» увійшли вибрані романи у новій авторській редакції, а також не опублікований раніше в Україні есей. У своїй творчості Наталка Сняданко робить спробу серйозного, хоча й іронічно оформленого усвідомлення та переосмислення цілого періоду пострадянської історії. Байдуже, про що пише Сняданко — про зів'яле кохання, гопників у ніч на Івана Купалу чи про джазову співачку з облущеними нігтями, — читати її однаково тепло й приємно…

Коли вона померла вперше, на кiлька хвилин, була ще дитиною. Повернулась до життя iншою. I не сама. Щоби забрати або змiнити життя всiх, хто став на її шляху.

Коли вона померла вперше, на кiлька хвилин, була ще дитиною. Повернулась до життя iншою. I не сама. Щоби забрати або змiнити життя всiх, хто став на її шляху.

Як стверджують видавці, нова книжка Олеся Ульяненка - відверта і провокаційна. Вона показує зворотній бік життя сучасної еліти. Майор у відставці відчуває полегкість - нарешті дружина Лада звільнила його… наклавши на себе руки. Тепер він може без перешкод здійснювати свої сексуальні фантазії. Майору байдуже, що син Руслан прагне перевершити «подвиги» батька. Але коли хлопець зникає, стають відомими подробиці його особистого життя. Вони несподівані й приголомшливі. А тим часом у незнайомій квартирі прокидається Лада. Вона не пам'ятає, як опинилася тут. А на вулиці на неї чекає невідомий чоловік… Грішне кохання і витончена розпуста!

«Нема сумніву, що повість «Старі люди» є інтуїтивною відповіддю на вимоги літератури новішої від найновішої. Це проза — без індексу: не жіноча, не чоловіча, не юнацька, не стареча, не укладена, не спрощена, не фантастична, не побутова не любовна, не пригодницька і ще сотні не. Тому, що вона — і, і,і… Вона попросту життєва, наскітьки життєвою є література. Настільки ж літературна, наскільки літературним є життя. Чудесна оповість, якої так бракувало.», — [b]Тарас Прохасько[/b]

Зустріч двох самотніх людей завжди випадкова. Ніколи не вгадаєш, за що менеджер солідного банку може покохати колишнього міліціонера, а тепер — начальника служби охорони великого ринку. Людмила і Олег. Панночка та хуліган. Витонченість та брутальність: ситуація класична. Щаслива в своєму коханні жінка припускає, що в неї може з'явитися суперниця. Але хіба передбачиш, що суперницею може стати Оксана — закохана в Олега рідна донька Людмили. Несподіваний любовний трикутник, а ще — викрадення, зради, погоні, несподівані повороти та приголомшливий фінал!

«Заборонені ігри» – це книга про велике, справжнє, палке кохання юнака і вдвічі старшої жінки. Вони були шалено, божевільно закохані. Але люди їх не зрозуміли. Автор подає головних героїв хоча й безумовно позитивними, але живими, не зідеалізованими. Василько Вовк – тринадцятилітній хлопець-циган, красивий, сильний, з пронизливим поглядом, який, здається, виходить не з очей, а десь із глибини. Люба Попадюк – сформована жінка, Василькова вчителька, одружена з нелюбом і вже має восьмирічну дочку. Василь походить із древнього роду Вовків – племені, проклятого дияволом. Ситуація така: у кожному поколінні є хтось, хто несе хрест прокляття. З тринадцяти років ночами він стає вовком, а вдень є людиною. Якщо до повноліття (а це п’ятнадцять років) його не покохає жінка, не народить йому дитину і не покине заради нього родину, дім і все на світі – він помре. Ця тяжка ноша лягла на плечі Василька. Щоночі він тікав до лісу, скидав одяг – а далі не пам’ятав, що було – і лише зранку прокидався біля своєї одежі. Але Люба покохала його, його янгольську душу і тваринну чоловічі силу. Віддалася йому повністю, душею і тілом, бо не могла інакше.