Современная проза - Страница 177

«Необыкновенное обыкновенное чудо» – совместный проект Издательской группы «АСТ» и Благотворительного Фонда Константина Хабенского. Лучшие авторы, пишущие на русском языке: Людмила Улицкая, Марина Степнова, Наринэ Абгарян, Яна Вагнер, Татьяна Замировская, Сергей Лукьяненко, Эдуард Овечкин, Александр Цыпкин и другие современные писатели – предоставили свои рассказы для публикации в этом сборнике.«В этой действительно уникальной книге собраны рассказы подопечных нашего Фонда вместе с историями популярных писателей. Мы в Фонде уже давно хотели подарить детям возможность попробовать себя в роли литераторов и рады, что знаменитые авторы согласились вместе с нами поучаствовать в такой невероятно трогательной истории».  Константин Хабенский«Если вы откроете эту книгу, то случится чудо, и не только потому что чудесные истории войдут в вашу жизнь, а потому что мы сможем помочь ребятам, которым это сегодня наиболее необходимо. Удивительный проект, в котором сочетаются замечательная литература и благородная цель». Александр ЦыпкинПроизведения Дины Рубиной и Людмилы Петрушевской не публикуются в электронном варианте сборника

Австралия. В старом деревянном доме на берегу реки Муррей живут бывший солдат Роберт Ли и его внучка Джастин. Дед стар, болен, часто бывает пьян и любит, похоже, только своих кур. Донна, мать девочки, давно сбежала в неизвестном направлении, отец, красавчик Рэй, появляется раз в полгода и в основном спит или пьет пиво. Рэй никого не уважает, и демоны, сидящие у него в голове, рвутся наружу. Больше всего Джастин нравится играть на Удавке, там, где берега реки почти соприкасаются и эвкалипты сплетаются кронами. А тем временем жизнь среди безразличных к ее судьбе взрослых подобно настоящей удавке все туже стягивает петлю на шее подростка. Еще немного, и Джастин возьмет в руки отцовский пистолет…

Главного героя психологической драмы французской писательницы Моники Саболо Бенджамена почти четверть века мучают кошмары. Ему снится пропавшая старшая сестра Саммер. Его единственный шанс избавиться от жутких сновидений — понять, что с ней произошло. На самом деле Бенджамен знает причину исчезновения, но она настолько отвратительна и прозаична, что он не готов смириться с этим.

Эта книга о горьком и смешном мире людей, которые живут, не замечая времени. Людей, которые не боятся летать и умеют найти забавное даже в трагичном. Мир стариков и детей, взрослых и тех, кто утратил веру, но не отчаялся. Мир людей, навсегда застрявших в том измерении, где когда-нибудь обязательно исполняются мечты.В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

Картина «перестроечного обвала», показывающая трагедию семьи бывшего номенклатурного работника, оказавшегося не у дел и пытающегося воздействовать на окружающий его мир с позиции старого кабинетного права.

Повість «Земля» – вершина реалізму письменниці. Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді і високій художності, став одним з найвідоміших в українській літературі. Усім своїм єством пов’язаний із землею герой повісті Івоніка Федорчук. Він шанує і береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж боротьба за землю, яка роками точилася в його родині, зруйнувала душі рідних людей, призвела до трагедії, до братовбивства. Із втратою сина втрачає Івоніка свої мрії і сподівання, свою віру в землю. До книжки також увійшли оповідання «Природа» і «Valse melancolique».

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — відомий український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. У видавництві «Фоліо» 2012 року вийшов друком його роман російською «Весенние игры в осенних садах». Події у новому романі Юрія Винничука «Танґо смерті» розгортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові і під час Другої світової четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули у 1921 році під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджують своєї дружби. Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями. І не лише у Львові, але й у Туреччині. Проте яким чином обидві сюжетні лінії зійдуться докупи, довідаєтеся у несподіваному фіналі. * * * Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літературі. Але манера письма у цьому романі — це також і новий Винничук із захоплюючим сюжетом, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танґа смерті», яке виконували в'язні Янівського концтабору у Львові. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній. Андрій Любка: «Отримавши змогу стати першим читачем роману «Танґо смерті» в рукописі, мушу визнати, що з його появою маємо тепер українського Умберто Еко та ще й з нотками Борхеса. Вплести в тканину твору і трагізм, і гумор, і любовну та детективну інтригу, і цілі сторінки енциклопедичних знань та переказів, описати довоєнний Львів так живо, так смачно — для цього треба було оволодіти неабиякою майстерністю і неабиякими знаннями. Українцям текст у такому історичному світлі давно був потрібен».

В этой книге вы познакомитесь с рассказами известной писательницы Марии Пригары, написанными по мотивам украинских народных дум, и с исторической повестью «Михайлик — джура казацкий».

Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року» є другою книгою — продовженням гостросюжетного політичного трилера, антиутопії «Час смертохристів. Міражі 2077 року». У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.

Для Магдалени світ зруйнувався тієї миті, коли її чоловік оголосив, що має коханку – молоду, вродливу, успішну. Гранітна плита, яка була дахом її старого світу, впала… та не прибила, а, навпаки, вивільнила Магду. Та щоб усвідомити це, спочатку треба було дістатися дна… Учорашня сіра миша зі зболеним поглядом перетворилася на жінку, яку вона бачила вві сні, – красиву, впевнену, владну… Мавку, яка вміє зачаровувати чоловіків та розбивати їхні серця – але у власне не впускати нікого. Та життя плете свої візерунки, і одного разу два шляхи, яким долею судилося бути одним, зійшлися… Та не все так просто. Бо кохання може стати оманою.  

У черговій книжці з промовистою назвою «Коханка» популярний польський письменник Януш Вишневський, який здобув світову славу першим же своїм романом «Самотність у Мережі» (2001), залишається вірним собі. Інтелектуальність і чуттєвість його оповіді, неабияка динамічність сюжету, легке перо створюють ту неповторність, що забезпечує феноменальний успіх творам цього автора. Шість драматичних історій кохання, зібрані у книжці «Коханка», тримають у напруженні та знаходять відгук у серці, залишаючи після себе схвильованість, роздуми та бажання нового знайомства з книжками Януша Вишневського.

До цієї книжки увійшли речі, написані кількома роками раніше, коли світ ще не виглядав таким приреченим, але, безперечно, вже був приречений. «Острів КРК», повість «про кохання як порятунок і свободу як прокляття», та кілька коротких новел — ото, властиво, і весь її вміст. Та ще авторські коментарі, котрі, можливо, крім самого автора, нікому не потрібні. Та ще передмова Юрія Андруховича, більше схожа на післямову до всього корпусу теперішнього українського письменства. * * * Іздрик Юрій — прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює в Калуші. Іздрик — один із креаторів станіславського феномену. Творчість Іздрика-поета — це Numen, Торжество нюансованих доторків до буття, текстових тіней, з котрих вибудовується розгорнений простір-задля-уяви, необов'язковий і сповнений симпатичних ігрових монстрів. Іздрик-прозаїк тяжіє до ремінісцентної гри з читачем a la Nabokoff, коли зміст і суперзміст сховані у мікро- і макрошаради натяків та екстраполяцій, синонімічних рядів і псевдоцитат, гри у палімпсести та паліндромічне самоцитування. Нарцисизм творчості Іздрика створює достатню відстань між його іронічно-смаковою культурологічною нарацією та художніми текстами. Схильний до візуально-текстового синтезу, іздрик знайшов у цій сфері мистецтва альтернативу традиційній візіопоезії, зберігаючи при цьому значний потенціал атракційованої наративності. Остаточне перетворення Іздрика на культового письменника відбудеться, безперечно, завдяки «дев'яностикам». На тлі їх креативної неспроможності деміургія Іздрика сприймається гіпертрофовано. Володимир ЄШКІЛЄВ    

«Тема для медитації» — перший в українській літературі роман-епос, роман-спокута. Це — посткатастрофна проза. Відплата та спокута в усіх вимірах, пошуки себе в минулому і теперішньому, містика та реконструйовані автором дохристиянські замовляння... Це роман-вир, котрий затягає, допоки не дочитаєш його до останньої сторінки. Роман про всіх і для всіх, хто здатен відчувати.

Роман П. Зюскінда «Парфуми», використовуючи нові засоби зображення, притаманні постмодернізму, розкриває одну з найважливіших проблем сучасності. Адже сьогодні, в епоху високого розвитку телебачення, яке показує масову культуру різного характеру, важливого значення набуває саме проблема влади митця над натовпом, проблема співвідношення краси й зла. Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…

Містична мелодрама, героїня якої отримує подарунок долі – справжнє ідеальне кохання, але лише у снах… У світі ж реальному вона підпадає під владу людини, яка сіє зло, не зупиняючись навіть перед убивством власних дітей.

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко. Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями. * * * Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства. Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року

Роман Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», написаний у 1993 році, став помітним явищем постмодерністської течії в українській літературі 90-х років. Автори роману органічно поєднали авантюрність та сюжетну насиченість історично-пригодницького жанру з філософською глибиною авторської концепції та елементами текстової гри, властивими сучасній елітарній літературі.

Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду…   «Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити… Поки звучить музика — танцюй!»

Любов Пономаренко — одна із яскравих і самобутніх українських письменниць, неперевершений майстер неоімпресіоністської новели. Її проза — це проза вразливого і зрячого серця, проза яскрава, густа, образна, лаконічна і вишукана за формою. На кращих новелах Любові Пономаренко лежить і світиться виразна й переконлива ознака талановитості авторки, її своєрідного світобачення і світосприймання. Це синє диво української новелістики.